Принципи конструювання та характеристика елементів ортодонтичних апаратів

Всі ортодонтичні апарати є сукупністю певних конструкційних елементів, кожен з яких необхідний для виконання своєї конкретної функції. Одні допомагають зафіксувати апарат на зубах, інші безпосередньо необхідні для зміщення зубів, а треті – це допоміжні частини, без яких ортодонтичний апарат неможливо зібрати в єдину систему.

Детальніше про ортодонтичні апарати на онлайн-курсі Ортодонтичні апарати. Морфологічні зміни при ортодонтичному лікуванні. Клінічні випадки .

У процесі планування конструкції ортодонтичного апарату важливо дотримуватися таких правил:

1. Якщо пацієнт має шкідливу звичку (смоктання пальця, жування олівця, прикушування губ), конструкція ортодонтичного апарату повинна передбачати елементи, здатні позбавити хворого від цієї шкідливої звички.

2. Конструкційні особливості та пристосування апарату покликані забезпечити розвиток достатньої сили та її застосування у правильному напрямку.

3. Враховуючи напрямок докладання сили та поставлене завдання, апарату необхідно забезпечити стабільну опору та прийнятну фіксацію в порожнині рота пацієнта.

4. Якщо має місце аномалії положення зубів та дефіцит простору в зубній дузі, при плануванні конструкції важливо підібрати елементи, які допоможуть вирішити ці проблеми.

5. За наявності природної перешкоди на шляху руху зуба конструкційні особливості майбутнього апарату повинні включати пристрої, які сприятимуть звільненню простору для переміщення зубів.

Малюнок 1. Кламмер Адамса.

Фіксація апарату

Для швидкого та якісного виконання своїх функцій знімні апарати для корекції прикусу повинні мати надійну фіксацію у роті у пацієнта. Основне пристосування для фіксації ортодонтичного апарату – це кламер.

Метал, з якого роблять кламери, не повинен піддаватися окисленню під дією ротової рідини, мати високі пружні властивості. Найпопулярніший матеріал виготовлення кламерів – це нержавіюча сталь, яка випускається у вигляді дроту 0,6-1,2 мм у діаметрі.

Конструкція кламера включає наступні компоненти:

• плече - ділянка кламера, що притискає до поверхні зуба апарат;

• тіло – це безпосередньо робоча частина кламера;

• відросток - необхідний для фіксації в пластмасовому базисі.

Малюнок 2. Вестибулярна дуга.

Класифікація кламерів

Все різноманіття кламерів поділяється на такі три категорії:

1. Кламери, плече яких по всій площині прилягає до коронкової частини зуба. Представники цієї групи: литі, вигнуті, стрічкові кламери.

2. Кламери, плече яких лінійно прилягає до коронкової частини зуба. Представники цієї групи: рамковий, круглий, перекидний Джексона.

3. Кламери, плече яких точково прилягає до коронкової частини зуба. Представники цієї групи: кламер Шварца, Адамса, ґудзиковий, стрілоподібний.

Круглий кламер

Найбільш просту конструкцію має одноплечий круглий утримуючий кламер, він же здобув і найбільшу популярність. У його складі виділяють кілька основних фрагментів: відросток, тіло, плече.

Плечо кламера

Повинно розташовуватися нижче контактного пункту коронки, максимально щільно охоплюючи поверхню коронки, забезпечувати пружний ефект під час руху апарата, а в стані спокою не здійснювати тиску на зуби. Ретельно відполірований і трохи закруглений кінчик плеча повинен розташовуватися на поверхні коронки зуба на висоті контактного пункту.

Тіло кламера

Розташовується щільно притисненим до бічної поверхні коронки, знаходиться в ділянці екватора, орієнтоване у бік відсутніх зубів. При вираженості тіла кламер відрізняється більшою еластичністю по відношенню до опорного зуба.

Відросток кламера

Його необхідно розташувати строго паралельно кістковому гребеню всередині пластмасового базису апарату.

Малюнок 3. Ортодонтичні платівки.

Виготовлення

Для виготовлення круглого кламера можна скористатися стандартними заготовками, які випускаються діаметром 0,5-1,2 мм. Але якщо немає під рукою заготовок, круглий кламер легко виготовити самостійно зі сталевого ортодонтичного дроту. Вигинання кламера здійснюється за допомогою крампонних щипців або круглогубців при постійному контролі на гіпсовій моделі.

Плечо кламера вигинається круглогубцями таким чином, щоб максимально щільно обхопити вестибулярну частину коронки, повторивши за екватором лінію шийки, при цьому не можна допустити дотику його до ясна. У контактного пункту, не доходячи до ріжучого краю або оклюзійної поверхні, виконується наступний вигин, що формує тіло кламера, розташоване на бічній поверхні в області екватора коронки. Під прямим кутом до другого виконується третій вигин, який формує відросток, розташований уздовж кісткового гребеня всередині пластмасового базису.

Кламмер Адамса

Цей кламер вважається найрезультативнішим і універсальним, перевершує круглий за його фіксуючим властивостями. Він підходить як для одиночних зубів, так і для безперервної зубної дуги. Завдяки точковому розташуванню на вестибулярній поверхні коронки в приясенній ділянці кламер Адамса зумовлює хорошу фіксацію всього апарату.

Заготівлі кламера можна придбати, але далі їх доведеться підганяти індивідуально залежно від конкретного клінічного випадку.

Різновиди кламерів Адамса:

1. З однією лапкою для фіксації – підходить для пацієнтів із низькими коронками, якщо висота прикусу суттєво знижена. У дистальному відділі плече вигинають за принципом круглого кламера. Він не заважає закриванню рота.

2. На два центральні різці – це кламер Адамса, що має довше плече. Фіксуючі виступи охоплюють латеральні краї обох різців.

3. Дво-/трьохланковий кламер призначений відразу для декількох зубів.

4. Багатоланковий кламер Адамса – його конструкція передбачає кількість фіксуючих виступів, що відповідає кількості зубів і два відростки для фіксації в базисі.

5. Кламмер Адамса, оснащений спеціальними відростками, необхідними для накладання та фіксації гумових кілець.

Малюнок 4. Ортодонтична платівка із гвинтом.

Вестибулярні дуги

Даний конструкційний елемент необхідний стабілізації самого апарату, і навіть зміщення фронтальних зубів. Вестибулярні дуги виготовляють із сталевого дроту 0,6-0,9 мм у діаметрі.

Вестибулярна дуга з напівпрямими згинами - це конструкція, що складається з центральної частини, двох симетричних згинів напівкруглої форми, яка фіксується двома відростками.

Центральна частина дуги фіксує знімний апарат, а в процесі стиснення згинів забезпечує передачу на зуби тиску в оральному напрямку. Вигини виконують напівкруглими для профілактики деформування дуги у процесі стиснення.

Дуга з М-подібними вигинами - це конструкція, яка використовується при необхідності піднебінного нахилу ікол, розташованих поза зубним рядом. М-подібний вигин виконується невисоким і широким, він не повинен надавати травмуючого впливу на перехідну складку. Дріт для даної дуги вибирається тонкий, трохи більше 0,6-0,7 мм.

Ортодонтичні пружини

Ці конструкційні пристосування у складі ортодонтичних апаратів використовуються для зміщення одиночних зубів або їх груп у будь-якому напрямку.

Виділяють такі види пружини:

• для зміщення зуба у вертикальній площині;

• для зміщення зуба у саггітальній площині;

• для зміщення зуба у трансверзальній площині;

• для повороту довкола власної осі.

Матеріал виготовлення – ортодонтичний дріт 0,2-1,2 мм у діаметрі.

У конструкції пружини виділяють такі частини:

• вільний кінець, передає на переміщувані зуби тиск,

• робоча або діюча частина,

• фіксуючий відросток, розташований у пластмасовому базисі.

Малюнок 5. Активація ортодонтичного апарату.

Сила пружини визначається такими факторами:

• фізико-механічні характеристики металу;

• діаметр дроту;

• довжина вільного кінця пружини;

• числа та ширини вигинів;

• ступеня активування.

Чим більший діаметр сталевого дроту і менше довжина плеча, що діє, тим вище буде сила пружини. Сила пружини поступово зменшується, це зумовлено втратою пружних якостей, ступенем активування пружини та особливостями її конструкції.

Виділяють такі види пружин:

1. Здатні чинити тиск на окремі зуби. Представники цієї групи: пальцеподібна, змієподібна, із завитком.

2. Здатні чинити тиск на групу зубів. Представники цієї групи: восьмиподібна, овальна.

3. Здатні звужувати чи розширювати зубні ряди. Представники цієї групи: пружини Коллера, Коффіна.

Насамкінець варто відзначити, що крім пружин, які технік виготовляє самостійно в лабораторних умовах, існують також готові стандартні спіралі та кручені пружини, їх можна відразу розташувати в ортодонтичному апараті. При необхідності виправлення аномалій положення зубів використовуються ще перекидні гачки, та важелі, які згинають із дроту або вирізають із сталевих пластин.

Про сучасні методики виготовлення ортодонтичних апаратів на вебінарі Знімні та незнімні ортодонтичні апарати: фрезерування vs друк .