Періімплантит: Причини, Класифікація, Лікування та Профілактика

Дентальна імплантація є одним із найсучасніших методів відновлення втрачених зубів і стала все більш поширеною в сучасній стоматології. Втрата імплантату може статися протягом першого року після встановлення, що називається "ранньою втратою імплантату", або після року, що називається "пізньою втратою імплантату". Остання в основному пов'язана з важкою запальною реакцією в тканинах, що оточують остеоінтегрований імплантат.

Бажаєте зануритися в світ оральної хірургії та мінімізувати ускладнення у своїй практиці? Запрошуємо вас на курс “Оральна хірургія від А до Я. Видалення зубів, імплантація, підняття синуса” – ідеальна можливість оволодіти основними техніками та підвищити свої хірургічні навички. У курсі з 16 детальними уроками ви дізнаєтеся все, від складних видалень зубів і підняття синуса до розширеної кісткової аугментації та концепцій All-on-4®. Незалежно від того, чи є ви імплантологом, оральним хірургом або стоматологом загальної практики, цей курс надає практичне навчання під керівництвом експертів, яке підвищить вашу впевненість і точність в операційній.

Перi-імплантит - це запальне захворювання, яке вражає кісткову тканину навколо зубного імплантату. Воно характеризується прогресивною резорбцією кістки та її заміною грануляційною тканиною, що в кінцевому підсумку призводить до рухливості імплантату і, якщо не лікувати, до його невдачі.

Класифікація Пері-Імплантиту:

Перi-імплантит класифікується на різні ступені (рівні тяжкості) на основі клінічних та рентгенографічних даних, головним чином з урахуванням втрати кістки та запальних симптомів.

Оцінка Пері-Імплантиту

1. Ранній (Легкий) Пері-Імплантит

• Клінічні ознаки:
  • Легка запалення (почервоніння, набряк) навколо імплантату.
  • Невелика кровотеча при зондуванні (BOP) та можливе гнійне виділення.
• Глибина кишені: Невелике збільшення, але загалом ≤5 мм.
• Втрати кістки: До 2 мм (або до 25% довжини імплантату).

2. Помірний периімплантит

• Клінічні ознаки:
  • Збільшене запалення з більш вираженою червоністю та набряком.
  • Кровотеча при зондуванні (BOP) та/або гнійні виділення.
  • Можливі ранні ознаки рухливості імплантату.
• Глибина кишені: 5–7 мм.
• Втрата кістки: 2–4 мм (або 25–50% довжини імплантату).

3. Прогресивний (важкий) периімплантит

• Клінічні ознаки:
  • Важке запалення з виділенням гною.
  • Значна рухливість імплантату (може вказувати на невдачу імплантату).
  • Біль або дискомфорт під час функції.
• Глибина кишені: ≥7 мм.
• Втрата кістки: >4 мм (або >50% довжини імплантату).

Альтернативна Класифікація за Шварцом та ін. (2018)

Більш спрощена система також класифікує періімплантит у легкі, помірні та важкі категорії на основі тих самих критеріїв:

• Легкий: Втрата кістки <25% від довжини імпланта.
• Помірний: Втрата кістки 25–50%.
• Важкий: Втрата кістки >50%, з можливістю рухливості імпланта.

Фактори ризику для періімплантиту:

• Куріння, що значно підвищує рівень ризику.
• Генетична схильність, особливо з поліморфізмом IL-1.
• Історія пародонтиту.
• Погана гігієна рота.
• Системні захворювання, такі як діабет, серцево-судинні захворювання та імуносупресія.
• Іатроґенні фактори.
• Недостатність м'яких тканин навколо місця імпланта, такі як відсутність кератинізованої ясен.
• Історія попередньої невдачі імпланта.

Кілька факторів можуть сприяти розвитку періімплантиту, зокрема:

• Формування гематоми над кришкою гвинта ендостеального компонента імплантату, що супроводжується інфекцією.
• Порушення атравматичних хірургічних принципів під час підготовки місця для імпланта.
• Неправильне закриття хірургічної рани.
• Рубцева тканина та неглибокий вестибулярний простір у порожнині рота, що може спричинити механічну травму та ішемію на краях рани.
• Погана гігієна порожнини рота та недостатній догляд за ясеневим краєм навколо одноетапного імпланта.
• Рухливість імпланта через недостатню підтримку кістки.

Іатроґенні причини можуть значно підвищити ризик періімплантиту. До них відносяться:

• Погані асептичні та антисептичні практики.
• Недостатня оцінка ризиків.
• Неправильний вибір імпланта, позиціонування або розміщення абатментів та загоювальних ковпачків.
• Неправильні протезні конструкції (коронки та зубні протези), що призводять до надмірного навантаження та хронічної травми пародонту.
• Надмірний крутний момент під час встановлення імпланта.

Клінічна презентація періімплантиту

Періімплантит після одностадійної імплантації проявляється як:

• Біль при натисканні на імплантат.
• Червоність і набряк слизової оболонки, що оточує корональну частину імплантату.
• Невелика або відсутня рухомість імплантату.

Рентгенівське обстеження зазвичай виявляє резорбцію кістки на межі імплантат-кістка або утворення кісткового кишені навколо шийки та тіла імплантату.

Періімплантит у двостадійних імплантатах

Періімплантит після встановлення двостадійного імплантату проявляється характерними клінічними ознаками. Приблизно через два-три тижні після операції можуть з'явитися локалізований набряк, червоність, утворення синусного тракту або грануляційна тканина над слизовою оболонкою, що покриває ендостеальний компонент імплантату, що нагадує локалізовану реакцію, схожу на остеомієліт. Рентгенівські дані включають резорбцію кістки вздовж межі імплантат-кістка або утворення кісткового дефекту.

Лікування периімплантиту

Управління периімплантитом при одностадійних імплантатах включає наступні етапи:

• Видалення нальоту: Очищення відкритої частини імплантату за допомогою скалера або пластикових кюрет, щоб уникнути контамінації. (Контамінація може заважати правильній адсорбції біомолекул, прикріпленню клітин та інтеграції імплантату з навколишніми тканинами.)
• Детоксикація: Обробка поверхні імплантату лимонною кислотою протягом однієї хвилини.
• Антибактеріальна терапія: Нанесення антибактеріальних гелів на ясеневу тканину.
• Медикаменти: Призначення антибіотиків та метронідазолу.
• Догляд за ротовою порожниною: Використання антисептичних полоскання та зубної пасти, що містить хлоргексидин.

Після контролю запалення важливо усунути будь-які анатомічні предиспозиційні фактори, такі як виконання вестибулопластики або видалення рубцевої тканини в ротовому вестибюлі.

Якщо консервативне лікування не дає результатів, показано видалення імплантату та дебридмент кісткового місця (обережне вишкрібання грануляційної тканини). Повторна імплантація може бути розглянута, зазвичай через шість місяців для пластинчастого імплантату.

Лікування періімплантиту при двоетапних імплантатах

Для періімплантиту I та II ступеня:

• Видалення ураженої слизової оболонки.
• Видалення кришки гвинта з імплантату.
• Ретельне промивання рани та внутрішньої різьби імплантату.
• Встановлення формувача ясен (по суті, перехід до другого хірургічного етапу) та призначення протизапальної терапії.

Цей підхід є дуже ефективним, і запалення зазвичай зменшується протягом 3–4 днів.

• У випадках I ступеня, через тиждень після зникнення запалення, формувач ясен видаляється, внутрішня різьба ретельно очищається, а кришка гвинта повторно вставляється без зашивання рани. Рана закривається природним шляхом протягом 3–4 днів завдяки скороченню рубцевої тканини.
• У випадках II ступеня, через 10–14 днів після зникнення запалення, може знадобитися хірургічне втручання, що включає:
  • Ревізія кісткового кишені.
  • Детоксикація поверхні імплантату.
  • Заповнення кишені остеокондуктивним (бажано в комбінації з остеоіндуктивним) матеріалом.
  • Ізоляція імплантату та пересадженого матеріалу бар'єрною мембраною.
  • Закриття хірургічної рани.

Для періімплантиту III ступеня використовується подібний комплексний підхід до лікування, за яким слідує реконструкція кісткових дефектів з використанням технік регенерації тканин (Рис. 13-6).

Для періімплантиту IV ступеня, хоча може бути спроба застосувати той же підхід, ймовірність успіху є мінімальною. Видалення імплантату, корекція кісткового ложа та повторна імплантація через 4–6 місяців залишаються найефективнішими стратегіями для забезпечення тривалого успіху імпланта.

Якість протезування значно впливає на довговічність імплантів. Правильний дизайн і розміщення коронок є важливими для забезпечення хорошої гігієни та тривалої стабільності. Успіх мостоподібного протезу залежить від здоров'я навколишньої ясен, сусідніх зубів та імплантів. Дослідження підкреслюють, що ретельна оральна гігієна є вирішальним фактором у продовженні терміну служби зубних протезів.

Як вибрати оптимальну довжину та діаметр імпланту для успішного лікування імплантів? Які ключові хірургічні етапи необхідні для забезпечення точного позиціонування імпланту та зменшення кістки? Як вирішувати ускладнення на протезному етапі та вибирати між знімними та фіксованими протезами? Знайдіть відповіді на ці питання в нашому курсі “All-on-X: Комплексний посібник для хірургів та протезистів в одному курсі”! Зі знаннями про управління ускладненнями та прикладами реальних випадків, цей комплексний посібник надасть вам можливість забезпечити кращі результати для пацієнтів, підвищити ефективність та зміцнити вашу впевненість у роботі з складними лікуваннями повного архітектурного протезування.

Системні захворювання та ускладнення імплантації

Цукровий діабет часто вказується як основний фактор ризику та відносне протипоказання для хірургічних та пародонтальних процедур. Однак деякі дослідження не встановлюють чіткий зв'язок між діабетом та періімплантитом. Хоча підвищений рівень глюкози в крові може погіршувати загоєння тканин, прямий причинно-наслідковий зв'язок не був доведений. Деякі дослідники вважають, що періімплантний мукозит та періімплантит також можуть бути пов'язані з мінімальною дисфункцією щитовидної залози, що характеризується зниженими рівнями активних гормонів щитовидної залози. Жінки, схильні до гіпотиреозу, можуть мати підвищений ризик розвитку періімплантиту.

Мікробіологічні аспекти періімплантних інфекцій

Бактеріологічні дослідження вказують на значні відмінності в мікробному складі періімплантиту. 

При періімплантиті спостерігається змішана інфекція, при цьому анаероби присутні в більшості випадків. Найчастіше виявлені пародонтальні патогени включають:

• Бактероїди форсітус 
• Порфіромонас гінгіваліс 
• Фузобактерій нуклеатум
• Агреґатібактер актиноміцетемкомітанс 
• Превотела інтермедіа

Крім того, Кандіда spp., Ентеробактер spp., Стрептокок інтермедіус, Пептострептокок мікрос та Стафілокок золотистий часто виявлялися, що вказує на те, що комбінована дія цих патогенів відіграє вирішальну роль у запально-руйнівному процесі в періімплантаційних тканинах.

Адгезія бактерій та утворення нальоту на суперструктурі імпланта значно впливають на запалення. Дослідження показали, що шорсткі поверхні імплантів містять вдвічі більше бактеріальних колоній, ніж гладкі. Високо поліровані поверхні зменшують бактеріальну колонізацію та покращують довговічність імплантів.

Успіх імплантації – це не лише про розміщення – це про довгострокову стабільність. Отримайте практичні, науково обґрунтовані знання для покращення результатів лікування пацієнтів та забезпечення довгострокового успіху імплантів – приєднуйтесь до курсу “Імплантація без періімплантиту”! Він охоплює діагностику, фактори ризику, неопераційні та хірургічні підходи до лікування, а також стратегії обслуговування імплантів. Від неопераційних підходів до сучасних хірургічних технік, ви отримаєте безцінні клінічні знання для покращення вашої практики.

Тривалість та успіх стоматологічних імплантатів залежать від численних факторів, включаючи правильний протезування, ретельну гігієну порожнини рота та управління системними захворюваннями. Розуміння факторів ризику та мікробного середовища навколо імплантатів є вирішальним для запобігання ускладненням та забезпечення оптимальних результатів для пацієнтів.