Міофункціональна терапія в ортодонтії. Функціональні орофаціальні розлади та їхній вплив на розвиток

Міофункціональна терапія (МФТ) здобула визнання як трансформаційний підхід в ортодонтії, що вирішує основні функціональні розлади, які сприяють розвитку дентально-фасіальних аномалій. До них відносяться змішані патерни ковтання, неправильна постава язика, дихання через рот та ослаблені орофаціальні м'язи. Ці дисфункції, якщо їх не лікувати, можуть негативно вплинути на розвиток лицьового скелета, вирівнювання зубів і навіть на мову. Наслідки особливо значущі для дітей та підлітків, оскільки ці проблеми можуть заважати їх соціальній адаптації та загальному добробуту.

Які ще причини розвитку вирівнювання зубів? Чому виникають малоклюзії? Чи можливо проводити міофункціональну терапію в комбінації з біопрогресивними протоколами лікування для досягнення найефективніших результатів лікування? Поглибте свої знання в наших уроках "Етіологія та діагностика малоклюзій: Частина 1 & Частина 2", щоб глибше зрозуміти походження та принципи, що стоять за малоклюзіями. Ці уроки досліджують етіологію з функціональної, традиційної та біопрогресивної перспектив, а також важливі теми, такі як класифікації Енгла та Рікетса, аналіз естетичної усмішки та терміни ортодонтичного лікування.

Інтегруючи міофункціональну терапію в ортодонтичну допомогу, стоматологічні фахівці можуть проактивно вирішувати ці проблеми. Поєднання терапевтичних вправ з ортодонтичними апаратами не лише виправляє структурні проблеми, але й покращує функціональні та естетичні результати.

Роль міофункціональної терапії на різних етапах розвитку

• Фаза первинного зубного ряду

Цей етап зосереджений на закладенні основи для правильного росту та розвитку щелепи. Міофункціональна терапія слугує основним втручанням для усунення шкідливих звичок, заохочення носового дихання та оптимізації оральної позиції. Вправи під час цього етапу націлені на круговий м'яз рота, язик та м'язи щелепи, сприяючи здоровим моделям росту.

• Фаза змішаного зубного ряду

Коли починають з'являтися постійні зуби, терапія має на меті збалансувати вирівнювання щелепи та підтримати скелетний ріст. Міофункціональна терапія доповнює ортодонтичні апарати, вирішуючи м'язові дисбаланси та покращуючи функціональну стабільність. Зміцнення обличчя та оральних м'язів під час цього етапу закладає стабільну основу для майбутнього вирівнювання зубів.

• Фаза постійного прикусу

На цьому етапі МФТ відіграє підтримуючу роль у збереженні результатів, досягнутих завдяки ортодонтичному лікуванню. Підсилюючи орофаціальну мускулатуру, терапія мінімізує ризик рецидиву, забезпечуючи тривалу стабільність зубних дуг і вирівнювання прикусу.

Наука про міофункціональну терапію

Ефективність МФТ полягає в її здатності перенавчати орофаціальні м'язи та коригувати шкідливі звички. Ключові елементи включають:

• Носове дихання: Сприяє правильній оксигенації та підтримує краніофаціальний розвиток.
• Правильна постава язика: Сприяє балансу між зубними дугами.
• Тренування м'язів обличчя: Покращує естетику обличчя та функціональну стабільність.

Переваги міофункціональної терапії поза ортодонтією

Вплив міофункціональної терапії виходить за межі стоматологічного здоров'я. Поліпшуючи дихання, ковтання та жування, пацієнти часто відчувають загальне покращення самопочуття. Раннє втручання також може запобігти ускладненням, таким як мовні порушення, асиметрії обличчя та зниження самооцінки, забезпечуючи вищу якість життя.

Вирішення шкідливих звичок у педіатричних пацієнтів

Шкідливі звички, такі як смоктання пальця та дихання через рот, є поширеними причинами стоматологічних та щелепних аномалій. Ці звички можуть:

• Спотворювати форму зубних дуг.
• Викликати малоклюзії в сагітальних, поперечних та вертикальних площинах.
• Призводити до асиметрії обличчя та пародонтальних проблем з часом.

Смоктання пальця: Рефлекс смоктання є вродженим і досягає піку до шести місяців, зазвичай зникаючи до одного року. Однак постійне смоктання пальця може перетворитися на патологічні оральні звички, які негативно впливають на формування прикусу. Довготривале смоктання пальця часто призводить до виступання верхніх передніх зубів, недорозвитку нижньої щелепи та відкритого прикусу.

Ця звичка найпоширеніша серед дітей, які годуються з пляшечки або рано відлучені від грудей. Стрес або емоційний дискомфорт можуть посилити смоктання пальця, яким діти часто займаються під час сну або в моменти відпочинку. Постійні звички можуть призвести до видимих змін на пальці, включаючи витончення шкіри, синці та деформацію нігтів.

Наслідки смоктання великого пальця включають:

• Випинання верхніх різців та укорочення альвеолярних відростків, що призводить до відкритого прикусу,
• Змінене зростання щелеп,
• Нездатність закрити губи через неправильне вирівнювання зубів,
• Деформація зубних дуг під форму великого пальця,
• Звуження верхньої зубної дуги, що сприяє перехресному прикусу або неправильному прикусу.

Хронічне смоктання великого пальця також може вплинути на загальну поставу, дихальну функцію та системне здоров'я, підкреслюючи необхідність ранньої профілактики та втручання.

Інші функціональні орофаціальні розлади та їх вплив на розвиток

Дихання через рот: Носове дихання є фізіологічною нормою для всіх вікових груп. За нормальних умов носового дихання в ротовій порожнині створюється негативний тиск, оскільки повітря проходить через носові проходи та носоглотку. Під час цього процесу рот залишається закритим, кінчик язика спочиває на ротовій поверхні верхніх різців, а тіло язика рівномірно притискається до піднебіння. Ці умови сприяють розвитку м'яко вигнутого піднебіння та добре сформованих зубних дуг. Дихання через рот, яке часто викликане носовими перешкодами, такими як риніт або поліпи, аденоїди, порушує нормальний ріст лицьових структур, що призводить до високого, вузького піднебіння ("високе піднебіння" або "високе арочне піднебіння") та скучених зубів. Це пов'язано з позитивним тиском у ротовій порожнині, особливо на піднебінні, оскільки язик спочиває на дні рота. Ця кореляція часто залежить від тривалості та тяжкості дихання через рот. Хронічне дихання через рот також впливає на тонус лицьових м'язів, що призводить до подальших стоматологічних та скелетних аномалій.

Дихання через рот дійсно є викликом, який впливає на здоров'я в глибокий спосіб – але з правильними знаннями ви можете змінити ситуацію! Приєднуйтесь до нашого курсу, "Дихальні шляхи та розлади сну: інтеграція міофункціональних протоколів," щоб дослідити перевірені методи діагностики та ефективного управління розладами дихальних шляхів та сну. Отримайте уявлення про взаємозв'язок між диханням через рот, ТМД та загальним здоров'ям, освоюючи міофункціональні протоколи для комплексного вирішення цих проблем.

Мова та постава: Неправильна артикуляція мови та погана постава часто пов'язані з стоматологічними аномаліями. Тривалі періоди поганої посадки або положення під час сну можуть погіршити деформації щелепи та хребта, впливаючи на загальне здоров'я та розвиток дитини.

Жування: Ще однією поширеною причиною відкритої позиції рота є тривале споживання рідкої або м'якої їжі, яка не залучає жувальні м'язи. Це затримує перехід від смоктання до жування. Діти, які мають труднощі з жуванням, можуть уникати їжі, що вимагає зусиль щелепи, що призводить до слабких і недостатньо натренованих жувальних м'язів. Внаслідок цього нижня щелепа опускається, закриття губ стає важким, і починається дихання через рот. Крім того, язик може перебувати в неправильному низькому положенні, що сприяє ортодонтичним проблемам, таким як неправильний прикус і труднощі в артикуляції звуків.

Язик: Коли дихати через рот, язик часто займає неправильну позицію, лежачи на дні ротової порожнини – стан, відомий як глосоптоз. У здоровому模式і ковтання кінчик язика притискається до піднебіння поблизу шийки верхніх передніх зубів, не виступаючи між зубами. Однак постійне виштовхування язика, розташування язика між зубами або натискання язика на передні зуби чи щоки у дітей старше 5 років може вказувати на дисфункцію ковтання.

Лінгвальний френулум: За нормальних умов лінгвальний френулум довгий і тонкий, простягається від середньої третини язика до слизової оболонки дна рота, прямо за під'язиковими складками. У патологічних випадках френулум може бути товстим і коротким, прикріплюючись до передньої третини язика та періодонтальної тканини нижніх центральних різців. Ця структурна аномалія обмежує рухливість язика і називається коротким френулумом або анкілоглосією. Укорочений френулум (короткий язик) обмежує рухи язика, часто змушуючи його лежати між різцями. Ця неправильна позиція язика порушує артикуляцію і може призвести до проблем з мовленням. Це також може заважати правильному прорізуванню зубів і призвести до відкритого прикусу спереду. Однак не всі короткі язики потребують хірургічного втручання, і міофункціональна терапія часто може покращити функцію.

Профілактичні заходи повинні зосереджуватися на навчанні батьків про ризики, пов'язані з шкідливими звичками, та забезпеченні своєчасних ортодонтичних консультацій. Правильні меблі, поза під час сну та вирішення проблем з носом або диханням можуть значно знизити ризик малоклюзій.

Екологічно-генетичний зв'язок

Екологічні впливи значно сприяють виникненню малоклюзій. Теорія рівноваги стверджує, що положення зубів у зубному ряді є результатом балансу сил, які чинять внутрішні (язик, губи, щоки) та зовнішні (звички, такі як смоктання пальця) фактори. На ці тиски накладаються пародонтальні фактори, включаючи мезіальний дрейф і втрату альвеолярної кістки, а також оклюзійні сили.

Ключові висновки з цієї моделі включають:

• Тривалість важливіша за інтенсивність: Сили повинні діяти протягом достатнього часу (4–8 годин), щоб викликати рух зубів. Тривалі низькі сили (5–10 г/см²) є як ефективними, так і біологічно консервативними, тоді як інтенсивні сили можуть викликати резорбцію кореня та біль.
• Ортодонтичні наслідки: Короткочасні високоякісні сили, незважаючи на їхню величину, не здатні переміщувати зуби, підкреслюючи важливість контрольованих, стійких сил у лікуванні.

Модель Карлсона підкреслює взаємодію між генетикою та екологічними факторами у випадках неправильного прикусу та ортодонтичних результатах. Локалізовані порушення, такі як травма, анкілоз або втрата простору, є прикладами впливу навколишнього середовища. Тому стратегії ортодонтичного лікування повинні враховувати ці зовнішні фактори поряд із генетичними схильностями для досягнення тривалих результатів.

Міофункціональна терапія: Вправи для орофаціального розвитку

Успіх міофункціональної терапії залежить від тяжкості морфологічних та функціональних проблем, відданості дитини та постійного нагляду під час виконання вправ. Вправи, що відповідають віку та є цікавими, є вирішальними для ефективності, перетворюючи лікування на приємну діяльність. Діти можуть займатися індивідуально або в групах у школах чи дитячих садках під наглядом батьків, вихователів та медичного персоналу.

Коли міофункціональна терапія використовується як самостійне лікування, вона особливо ефективна для таких станів, як виступання верхніх різців при нейтральному оклюзії задніх зубів. Вправи можуть виконуватися з використанням або без спеціальних пристроїв, таких як лабіальні або інтрооральні апарати.

Міофункціональна терапія, ключовий компонент міофункціональної терапії, включає структуровані вправи, які націлені на різні групи м'язів для відновлення функції та симетрії. Приклади включають:

• М'язи обертальної губи:
  Тренування цього м'яза є важливим, особливо для дітей з звичним диханням через рот. Після підтвердження прохідності носових шляхів у спеціаліста, вправи можуть включати:
  • Утримання води в роті для оцінки здатності дихати носом.
  • Дування повітря на легкі предмети, такі як пір'я.
  • Стиснення паперових смужок або ватних рулонів губами для зміцнення м'язів.
• М'язи щелепи та язика:
  Для вирішення проблеми вирівнювання нижньої щелепи або неправильного положення язика, рекомендовані вправи включають:
  • Повільне висування нижньої щелепи до тих пір, поки передні зуби не перекриються правильно, і утримання позиції.
  • Використання опору, наприклад, натискаючи нижню щелепу на пальці або дерев'яні інструменти, для нарощування сили.
• Вправи, пов'язані з мовленням:
  Для покращення позиціонування язика та артикуляції:
  • Лизання губ, дотягування язика до носа або підборіддя.
  • Клацання язиком об піднебіння або практикування контрольованих рухів язика по поверхні зубів.

Вправи повинні включати елементи гри, такі як дмухання на підвішені об'єкти або використання гумових кілець і кнопок, з'єднаних шнурками для опору. Гейміфікація вправ робить їх більш привабливими для дітей, забезпечуючи регулярну практику.

Виклики та майбутні напрямки

Міофункціональна терапія не є універсальною і має певні протипоказання, включаючи:

• Патологічна гіпертрофія м'язів обличчя.
• Обмежена рухливість скронево-нижньощелепного суглоба.
• Малоклюзія класу III.
• Розлади розвитку щелеп, викликані системними захворюваннями, такими як рахіт.

Хоча міофункціональна терапія демонструє величезний потенціал, виклики залишаються. Мотивація пацієнтів і регулярна практика є критично важливими для успіху, а ефективність терапії часто залежить від залучення батьків для молодших пацієнтів. Прогрес, такий як програми з відеопідказками, пропонує інноваційні рішення, що дозволяють пацієнтам практикувати вправи вдома під професійним наглядом.

Якщо ви зацікавлені дізнатися, як насправді працює міофункціональна терапія, і хочете ефективно впровадити її у свою практику, наш курс - це ваша остаточна можливість. Приєднуйтесь до першого онлайн-конгресу на Міофункціональну ортодонтію та функціональну ортопедію щелепи, розробленого для надання вам знань на основі доказів та практичних навичок. Вчіться у провідних спеціалістів у галузі дитячої ортодонтії, функціональної стоматології та оториноларингології, які поділяться своїм великим клінічним досвідом та передовими дослідженнями!